linux: дрібнички, до яких звикаєш

невеличкий ювілей: два роки відколи я повністю відмовився від використання піратських копій microsoft windows, встановивши suse linux на домашній пк.

результат? жодного бажання чи потреби повертатися до windows в мене немає. сьогодні linux, і зокрема opensuse -- цілком зріла система, з якою я можу робити все, що я звик робити за допомогою комп'ютера.


два роки -- майже історія. задокументована сімома десятками дописів у блозі. за цей час довелося навчитися кількох нових фокусів, бо linux -- це зовсім не безкоштовний windows, як видається армії невігласів (котрі вміють вправно інсталювати ігри з купованих дисків і саме це вважають головною навичкою у роботі з комп'ютером). хоч тих фокусів виявилося не так багато. найскладніше було, мабуть, усвідомити й зрозуміти свій вибір на користь вільного програмного забезпечення, а зрозумівши -- навчитися спокійно приймати альтернативні точки зору.

отже, замість агітувати, я просто розповім про дрібнички, до яких я звик за час дружби з пінгвіном, і яких мені тепер конче бракує на робочому ноуті, де -- цілком передбачувано -- встановлено windows:
  • немає необхідності перезавантажувати систему
  • локалізація: український інтерфейс системи та більшості популярних програм, нормальна українська розкладка (з апострофом та ґ)
  • порядок розташування іконок у треї
  • менеджер стільниць "з коробки"
  • прилипання вікон
  • система може пам`ятати розмір, положення, прозорість кожного окремого вікна чи програми
  • максимізація вікон по вертикалі чи по горизонталі
  • налаштування "гарячих клавіш" буквально для всього
зрозуміло, що частину цих можливостей можна отримати й у windows -- за допомогою додаткових програм. проте мені подобається, що в linux всі ці "дрібнички" працюють прямо "з коробки", без необхідності шукати, купувати, встановлювати і налаштовувати якісь додаткові програми.

без перезавантаження

в досвіченого користувача windows не так вже й часто виникає потреба перезавантажувати комп'ютер. проте ситуації, коли без цього ніяк, все-таки трапляються -- наприклад, під час інсталяції якоїсь особливо примхливої програми, котрій конче необхідно встановити й зареєструвати в системі якісь драйвери чи бібліотеки. час від часу доводиться також перезавантаженням лікувати зависання системи. все це сприймається за норму.

з linux мені практично не доводиться перезавантажуватися. за два роки було може п'ять випадків, коли справді довелося це зробити -- з них тричі це було пов'язано зі встановленням драйверів відеокарти, бо цей процес зачіпає ядро системи. ще два випадки треба списати на мою недосвіченість: замість зупинити проблемну програму, я на початку знайомства з linux вважав за простіше звично натиснути рятівну кнопку на корпусі пк =)

зате встановлення програм в opensuse, налаштування системи, навіть реєстрація системних сервісів -- проходять без перезавантаження. встановив якусь гру з репозиторія? одразу ж знайшов її в головному меню і граєшся. коли якась програма "зависає" -- ніде правди діти, трапляється -- це практично ніколи не призводить до проблем навіть з графічним інтерфейсом, не кажучи вже про систему вцілому.

"найстрашніше", що буває -- то необхідність перезавантажити отой графічний інтерфейс (ікс-сервер): зазвичай я просто закриваю профіль і знову авторизуюся, це займає 30 секунд.

українська мова

маючи більш як десятилітній досвід роботи в операційних системах microsoft windows (3.11; 95; 98; xp), я ще до сьогодні не бачив локалізованої, української версії. так, я знаю -- десь там існує пакет локалізації windows xp та налаштування нормальної української розкладки, а також українська версія windows vista... про них розповідають розумні люди з microsoft. проте я не бачив, і в українському магазині наразі годі шукати українських "вікон".
посилання. читайте допис "апостроф у подарунок" тараса олейника в блогах "комп'ютерного огляду", і далі коментарі читачів до нього. 
першою "моєю" версію suse linux 10.1, яку я придбав на українському сайті lafox.net з доставкою прямо мені до рук. встановивши її на пк, я отримав "з коробки" український інтерфейс власне системи, найбільш популярних програм, а також нормальну українську розкладку -- з апострофом та літерою ґ. одразу. навіть процес інсталяції був українізований.

linux дозволяє для різних користувачів системи встановити різні мови інтерфейсу, чим я негайно скористався, бо милій ближча російська.

порядок системному треї

це цікавий момент. я ніколи не звертав на нього увагу, поки не познайомився з linux. спробуйте у windows 9x (не знаю, що там з цим у vista) попереставляти іконки у треї -- а дзуськи! ну й гаразд, кажеш собі, не дуже й хотілося -- яка, врешті-решт, різниця. але ж осад залишився, і око мулятиме =/

в стільничному середовищі kde для linux такої проблеми нема: частину іконок можна сховать (як і у windows), а видимі -- відсортувати, і система пам'ятатиме встановлений порядок, навіть якщо якусь програму (скажімо, ktorrent на скріншоті) закрити і згодом запустити знову.

віртуальні стільниці

ідея віртуальних стільниць не нова -- їй більше двадцяти років. щоправда, для більшості користувачів windows вона залишається невідомою: "рідної" реалізації в цих операційних системах немає, а сторонні програми за надійністю та рівнем інтеграції не наближаються до того, як ця ідея реалізована в у світі *nix-систем, зокрема в linux.


суть проста: система наче пропонує кілька стільниць, в будь-який момент можна бачити лише одну, а за необхідності -- переходити до будь-якої. наприклад, веб-браузер може бути відкритий на одній стільниці, на іншій -- електронна таблиця і калькулятор тощо, а перемикання між ними повертає саме те розташування вікон, яким його залишили на тій стільниці.

я й сам послуговуюся віртуальними стільницями не надто часто, і чотирьох вистачає за очі: інколи відкриваєш декілька вікон і розкидуєш на різні стільниці, щоби не плуталися, і не доводилося, скажімо, шукати давно відкритий файловий менеджер під завалами інших вікон. як правило, gimp "живе" окремо -- це дозволяє зосередитися на обробці зображень, поки на ішній стільниці відкрито нового листа в поштовику, щоби відіслати якісь світлини додатком.

користувачеві windows важко збагнути, навіщо це треба. як в будь-якої красивої ідеї, в цієї може бути багато застосувать -- це лише питання звички і особистих вподобань.

прилипання вікон

в linux -- а точніше в більшості популярних віконних менеджерів для *nix -- вікна "прилипають" до країв екрану і одне до одного.

у windows однією з перших популярних програм, що мали таку особливість, був winamp, а за ним -- різні інтернет-пейджери, як ото icq та qip. мені доводилося чути, як користувачі windows зі стажем "крутять носом", мовляв, нащо воно треба -- але це зручно: достатньо один раз спробувати, і відвикнути вже буде складно.

так от, у в kde/linux прилипають всі вікна. але за необхідності таку поведінку можна відмінити для окремих вікон, або для всіх.


параметри окремих вікон

окрім того, в kde/linux будь-яке вікно можна примусити завжди залишатися нагорі -- так, щоби його не перекривали інші вікна. або навпаки -- під усіма вікнами, якщо це треба. для будь-якого вікна окремо можна налаштувати безліч інших параметрів: встановити прозорість, зафіксувати розміри чи положення на екрані, прив'язати до однієї віртуальної стільниці тощо. і всі ці налаштування система запам'ятає й відновить щоразу, коли відповідну програму знову запустити.

звісно, навряд чи всіма цими можливостями треба користуватися щохвилини. але ось хороший приклад: люди з досвідом роботи у adobe photoshop нарікають на gimp через його незвичний інтерфейс, мовляв, палітри з інструментами та шарами губляться й хіба що не розбігаються по екрані =) тим часом достатньо прив'язати ці віконця до своїх місць на екрані, зафіксувати поверх інших вікон -- і проблеми нема, вони поводитимуться практично так само, як у 5-му photoshop'і.

максимізація

у windows з максимізацією вікон все гранично просто: натиснув відповідну кнопку в заголовку вікна -- відкрив на весь екран, клацнув ще раз -- відновив розмір. ясно.

але особисто мені не дуже подобається розгортати вікна на всю ширину 20-дюймового монітора зі сторонами 16:10. навіть якщо це веб-браузер. особливо якщо це веб-браузер: мені зручно читати вузькі колонки, аніж крутити головою зліва направо.

тому я досить швидко оцінив можливість максимізувати вікно в kde/linux лише по вертикалі: достатньо клацнути на тій самій кнопочці... правою (або середньою) кнопочкою миші. можна також лише по горизонталі -- але цим варіантом я не користуюся.

гарячі клавіші

пінгвін любить клавіатуру. щоби оцінити це, не обов'язково вдаватися до командного рядка в терміналі -- налаштувати гарячі клавіші в kde/linux можна для величезної кількості дій з графічним середовищем.

звісно, перемиканням між програмами, копіюванням/вставкою/вирізанням, або навіть запуском окремих програм нікого не здивуєш. гаразд, як на рахунок списку всіх відкритих вікон? управління курсором миші з клавіатури? перемикання між віртуальними стільницями? до того ж, для будь-якої дії можна встановити по дві гарячих комбінації.


мені найбільше сподобалося керувати гучністю звуку з клавіатури, програванням і рейтингуванням композицій в amarok'у, а також перемиканням між стільницями. до решти, певно, ще не доріс =)


можна було б продовжувать про цікаві особливості linux, але думаю, що для одного допису вистачить. резюме? linux -- цікава й зручна система, яка легко дасть фору альтернативам. треба лише мати трошечки голови й інтересу.