ангели, демони і... свині

минулої неділі ми з миленькою вирішили таки сходити в кінотеатр на другу частину «населеного острова»… а подивилися «ангелів і демонів» (angels and demons, 2009) за пригодницькою повістю дена брауна.

чотири-в-одному

так трапилося, що поспіль чотири книжки дена брауна я свого часу проковтнув за кілька днів у оригіналі:

це було якраз в той час, коли «код да вінчі» заступив коельо на троні паперової попси: таке враження, що його читали всі, хто навчився читати =/ що сказати... добротне розважальне читання, яке цілком можна читати, якщо купувати чимдешевше, в паперовій обгортці, а прочитавши — пускати на розпал або дарувать молодшому поколінню.

єдина порада: не читайте поспіль, як це зробив я!

бо всі ці чотири твори за суттю, за стилем, за вибудовою сюжету ну хіба що не ідентичні =/ але схожі як чотири краплі води. отже — не читайте поспіль, бо набридне і згодом плюватиметеся.

всі чотири книжки є на лібрусеку (російською мовою).


написано для екранізації

на диво, з кінострічкою не так все погано, як можна було б подумати. картина демонструється аж дві з половиною години — але якось цей цас не зливається в одну монотонну жувальну гумку. в точно відміряних пропорціях нам показали (ставимо галочки в списку) відомі обличчя, детективну загадку з кількома підозрюваними, смерть і кров, перестрілку і перегони, бомбу під житловими кварталами і вибух, а в кінці — в міру несподівану розгадку.

і все це — практично в точній відповідності до першоджерела. молодець браун! от що значить професійний підхід: писати книжки може будь-хто, але перемагає той, хто пише одразу книжку і кіно за одним разом =)

отже, не шукайте тут якоїсь оригінальності, вражаючої акторської гри чи операторських знахідок: це конвейєрний продукт, створений і відрекламований за цілком стандартною схемою. але на один перегляд — цілком прийнятна розвага. особливо ж враховуючи те, що усереднена якість прокату в україні значно нижча.

персональний рейтинг: 3/5


...і свині

навіть не знаю, навіщо додаю це: кожен, хто бував у кінотеатрі останнім часом, і без мене знає, про що піде мова. тому… коротко.

кожен думає, що він не кожен.

але якщо ти ходиш в кіно з відерком поп-корну, якщо ти залишаєш це відерко — і третину його вмісту — на підлозі в залі, то підзаголовок про тебе. можна було б подумати, що таких відвідувачів один-два на увесь зал, але ні — на вечірніх сеансах у київських кінотеатрах «україна», «одеса кіно», «київська русь», «лейпціг» (де довелося побувати) таких може бути до половини залу.

і, здається, воно не виліковується в поточному поколінні.