я веду блог… просто тому що веду блог

«ведете свій блог? а навіщо?» — питає в мене (власне, в кожного блогера) ярослав федорак (aka jarofed), і пояснює: «вміння чітко визначити свої цілі […] визначає якість самого життя».

далі йде повторення типової лекції про магічний ефект свідомого управління власним життям через цілі, приорітети, задачі — і екстраполяція на блогування зокрема. тобто вмієш визначати цілі — майстер, не вмієш — парканний муляр.

ще когось не нудить від ужиткових адаптацій банальних навичок менеджменту? нлп? gtd? лайфхакінгу, врешті-решт?


я міг би сказати, що життєвий менеджмент узагалі, і gtd (як хороший взірець справді ужиткової (рос. прикладной) техніки) зокрема, має і противників, котрі не бажають перетворювати усе своє життя на продовження офісної гарячки, не бажають виписувать цілі у молескіні, досягати їх і формувати нові.

міг би просто проігнорувати.

міг би — але замість того просто процитую взірець відповіді, який став класикою. сюрприз:

цитата. все-таки жизнь — удивительная штука: она полна неожиданностей, и это — прекрасно. разве может быть запрограммированное, ожидаемое, запланированное счастье? неа. как скучно мы живем! в нас пропал дух авантюризма, мы перестали лазить в окна к любимым женщинам, мы перестали делать большие хорошие глупости. (с) к/ф «іронія долі»
уявляєте собі ціль в нотатнику: зробити сьогодні велику, але красиву і романтичну дурницю. а що? надійний шлях до запрограмованого щастя, йопта.

тепер до блогів.

маленькі діти, чесне слово. нам сказали, що паперова преса помирає — і ми робимо висновок: ось він, зоряний час блогера! залишилося тільки правильно підійти до справи: вивчити кілька розумних слів (seo, хостінг тощо) і… впорядкувати свої сусилля, поставити на конвейєр, зформувати ціль!

чимось це нагадує мені дитяче захоплення ігровими змаганнями і мрії багатьох підлітків заробляти гроші, граючи в quake, counter strike чи starcraft. але чемпіон — не той, хто дуже добре грає, а той, кому пощастило опинитися на першому місці. геній — не той, хто дуже талановитий, а той, кому пощастило виявитися кращим за всіх. політик — це не той хто дуже розумний… ну, ви зрозуміли. про зірок попсового тб я взагалі мовчу.

вловлюєте суть? можна створити мільйой справді хороших блогів — і тільки обмежена кількість будуть на вершині рейтингів. просто в силу визначення рейтингу як такого: місце на вершині рівно одне.

і тут вже як з релігією: це не вибір, не свідомий акт надання сенсу життю. неможливо повірити — а тільки вірити чи ні.

якщо азарт боротьби — в крові, якщо мета — стати першим, кращим, найвідомішим — тоді в тебе вже є і ціль, і розуміння того, що треба робити, і потрібні лише наснага і наполегливість. ще один допис на тему менеджменту нічого не змінить, нікому не дасть фору: успішні бізнесмени не витрачають час на тренінги =)

але це (майже) ніяк не стосується блогування.

тому що блог — це щоденник. а хороший блог — це просто хороший щоденник, з душею. де все вдало зійшлося докупи: непідробна захопленість автора темою (або собою, що не рідко буває, і навіть іноді викликає інтерес мас), талант писати так, щоби хотілося читати, доречне оформлення (як правило не власного виробництва), вдячна (або невдячка, але дуже активна) аудиторія… і вчасність.

а ще — беззастережна самовідданість самому процесу =) ще одна цитата з відомого к/ф: «я дерусь просто потому что дерусь» (с) три мушкетери і д'артаньян.

і не треба гнатися за рейтингами в такім випадку. ти або отримуєш задоволення від процесу — або дивись вище про бізнесменів, і тоді може краще взятися за виробництво візитівок, переклади, копірайтинг чи ще якийсь варіант для власного маленького бізнесу.

p.s. в моїй стрічці для періодичного читання — 60 з гаком блогів, переважна більшість котрих — просто персональні щоденники українців та українок. і саме їх я читаю з найбільшим інтересом.