аватар — потужний емоційний коктейль

переглянув «аватар» (avatar, 2009):

я повірив!

і добре, що пішов сам: таке кіно треба дивитися один на один з режисером. на другий перегляд можна запросити кохану =)

коротко про сам фільм — він з тих, які не хочеться критикувати. ти вмощуєшся в кріслі перед екраном, світло гасне і… наступні дві з половиною години просто випадають з життя, бо ти там, в кіно: дійство захоплює тебе повністю і не відпускає до останньої секунди.

це класно.


сценарій, актори, сюжет


сценарій? достатньо простий для того, щоби за ним можна було зняти справді динамічне кіно, і в той же час достатньо насичений деталями, щоби за ним цікаво було спостерігати — навіть попри те, що сюрпризів тут нема, всі складові кожен з нас вже бачив у кіно, мультфільмах, книжках тощо. актори? я їм повірив — кожному. ну, принаймні кожному з головних персонажів. спецефекти? о, про це взагалі мовчу.

на'ві та аватари… десь у екслера бачив посилання на критичний відгук і таку цитату:

цитата. мордашки эти рождают неприятное ощущение: сколько ни снимай, ни надевай обратно очки 3d, невозможно вычислить, где проходит та грань, за которой красота плавно перетекает в уродство, и какие пропорции человеческого лица нужно почти незаметно исказить, чтобы оно вызывало какой-то необъяснимый, нутряной ужас и желание двинуть простым и надежным земным кулаком в этот усаженный стразами инопланетный нос.

можливо, це написано на замовлення? хто зна. але якщо це власна думка авторки рецензії — можу лише припустити, що ця людина психічно хвора.

тому що тубільці прекрасні. та це не результат порівняння з людьми — звісно ж, з цієї точки зору вони можуть видатися навіть потворними (для найбільш вразливих глядачів). але в якийсь момент протягом фільму я по-справжньому закохався в них так, як закохуєшся інколи у того, кого добре розумієш, кому щиро співпереживаєш. з ким живеш.


резюме

у «аватарі» камерон з командою гармонійно поєднали фантастику з достовірністю, акшн і чарівну романтику, відчай та надію. ідеально збалансоване видовище для глядачів будь-якого віку, виготовлене з високим професіоналізмом і зі справжньою любов'ю. потужний емоційний коктейль.

персональна оцінка: 5/5

фільм вартий перегляду, і навіть повторного — принаймні я обов'язково подивлюся ще раз, у 3d.


p.s. тепер ще трошки про те, чому варто дивитися самому. burda зібрала цілком цивілізовану аудиторію для перегляду — відер від поп-корну в залі не спостерігав… але хто в біса ті дівчата, котрі постійно хихотіли в найбільш романтичних сценах? наче старшокласниці на уроці біології — не можете стримати почуттів або виражати їх по-дорослому, то навіщо взагалі приперлися в кіно? себе показати?

при цьому якби кожну з них посадити окремо — плакали б тричі за фільм, як пити дати =)

p.p.s. що пишуть інші українські блогери про «аватар»? читайте тут.