закохані в кіно — «аватар», ще раз

у неділю ми з миленькою влаштували собі та батькам день походу в кіно: усі ходили на «тривимірного» «аватара» в «батерфляй» на «більшовику» (а чи я не передав куті меду з тими лапками?) спершу ми з милою дивилися кіно в ранковому сеансі на 10:00 — удвох, як і належить закоханим в таке свято, — а для батьків брали квитки на 17:20 (насправді довелося розділитися через те, що хтось мав бути з малечею, поки миленька відпочивала).

усім сподобалося. що досить нехарактерно: зазвичай смаки в нас із батьками не співпадають, та й не можуть співпадати — різні покоління, що виросли в зовсім різних умовах.

цього разу всі однаково в захваті — кожен побачив щось своє в камеронівському блокбастері. батьки, що зазвичай нічого крім російських серіалів (мама, теща) чи російських бойовиків (батько) не дивляться — вийши з залу в захваті як від самого фільму, так і від абсолютно нових вражень від «об’ємності». і це — ще одна прикмета професійно зробленого, якісного кіно. окрім того, я дивився вдруге, цього разу в 3d, і мав нагоду вже менш емоційно оцінити і вплив об’ємності, і якість сценарію.

об’єм. перші враження — поза будь-якими коментарями. це новий крок в передачі емоцій на екрані, без сумніву. усім, хто ще не познайомився з цим ефектом — дуже раджу знайти можливість, час, і сходити на тривимірне кіно або мультфільм. перші 5 хвилин ламають всі уявлення про кіно… далі усі «вау!» всередині трошки вщухають, і можна просто насолоджуватися новими відчуттями. і зауважувати таку особливість: відстань чіткого бачення (тобто де сфокусовано зображення) контролює не глядач, а режисер… це незвично, і найперша реакція — протест… але цілком припускаю, що для більшої кінематографічної виразності це якраз плюс.

сценарій. ще раз повертаюся до цієї теми. раніше я писав таке:
цитата. сценарій? достатньо простий для того, щоби за ним можна було зняти справді динамічне кіно, і в той же час достатньо насичений деталями, щоби за ним цікаво було спостерігати — навіть попри те, що сюрпризів тут нема, всі складові кожен з нас вже бачив у кіно, мультфільмах, книжках тощо (звідси).
сценарій чудовий. чу-до-вий. він якраз такий, який повинен бути в цьому фільмі. і узагалі: сценарій не має бути довгим чи коротким, насиченим чи примітивним, закрученим чи прямим… він взагалі не повинен бути якимось — а тільки гармонійним у поєднанні з усіма іншими обраними інструментами передачі вражень, емоцій.

з цієї точки зору, сценарій «аватара» — чудовий. крапка.

зрада? і, наприкінці, ще раз дам відповідь і характеристику усім, хто бачить в «аватарі» зраду, і відповідь буде значно коротша, ніж попереднього разу… зрозумієте — добре, а не зрозумієте… так і буде.

немає людей, котрі не ділять світ на «них» і «нас». проте… є люди, які ділять світ на «своїх» і «чужих» залежно від кольору уніформи — а є такі, хто слухає биття серця.

p.s. усе, що я писав про «аватар» раніше: