і все освітилося… знову і знову

субота, пізній вечір — та вже й ніч. дітки заледве повкладалися спати — тимко зі скигленням, стрибками на ліжку і обов’яковими двома розділами з серії «смарагдового міста», а міля з восьмома сесіями «цмокання» і веселими співами на ніч… по всьому тому, вже тамуючи роздратування неминучою щоденністю процесу, взялился ми з миленькою вибирати кіно для нічного перегляду… вибухонебезпечна ситуація, враховуючи трохи різні смаки.

втім, не посварилися =) з-поміж великої кількості вже переглянутих і кількох «свіжих» фільмів у файловій колекції зупинилися на стрічці, котра вже кілька тижнів чекала своєї черги — «і все освітилося» (everything is illuminated, 2005).

гадаю, що приблизно дві третини глядачів цей фільм собі вподобають: в міру дотепна і доволі стильно зроблена перша частина, трохи філософська і десь навіть містична — друга, обидві зв’язані докупи не лише сюжетом, але й одним характерним стилем режисури.

але після перегляду особисто ми з миленькою залишилися розчарованими — цікаво те, що дуже важко було визначити, що саме викликало незадоволення… не намагатимусь аналізувати, але поділюся легкими натяками.

по-перше, стиль явно — надто явно — нагадав кустуріцу. так і хочеться крикнути режисерові: та скільки ж можна, вже придумайте щось нове! єдиний знайомий мені фільм, знятий не кустуріцею, в якому його характерний почерк використано вміло, з почуттям міри, на користь оповіді — це, як на мене, «заяць над прірвою».

по-друге, тема. це лише мені здається, що за 50 років успішного світового піару голокост вже встиг перетворитися з фокальної точки всесвітнього руху за гуманізм і толерантність — на імпотентну суміш профанації та спекуляції. особливо в розрізі такого сюжету.

по-третє, таки сюжет. фільм базується на романі джонатана фоера «все ясно», котрого я не читав… але за чималим досвідом читача і глядача можу припустити, що в літературному викладенні історія варта уваги — а от фільм не залишає враження глибокої, продуманої, зв’язної історії. зокрема, абсолютно незрозумілою для мене залишилася тема самогубства діда — цей персонаж в кіно просто не вибудуваний настільки повно, щоби розкрити внутрішню потребу цієї людини вдатися до такого кроку вже після сюжетного катарсису =/ може, я чогось не зрозумів?

по-четверте, переклад. ми з милою дивилися фільм з (тенічно) якісним українським дубляжем, але… я так і не зрозумів, навіщо для українського прокату було дублювати російські репліки?! без них кілька ситуацій, які мали бути смішними через контраст між російськомовними і україномовними персонажами могли б справді викликати посмішку, мабуть — а суцільний дубляж просто знівелював цей елемент задумки сценариста.

персональна оцінка: 3/5

в сухому залишку: комедійно-драматичний мікс, що залишив по собі епітети «посередньо» та «вторинно». втім, можливо, у вас буде інша думка — дивіться кіно.

p.s. я починав готувати цей допис давненько, ще до поїздки в крим — і оце лише зараз спромігся закінчити й опублікувати.