про жінку в політиці

останнім часом я все рідше «ведуся» на провокації сергія манту — але час від часу таки не встою і «зриваюся» на коментарі. от і сьогоднішній допис сергія про потяг емансипованих жінок до політики вивів з такого комфортного стану рівноваги:
цитата. жінці (якщо вона справді жінка) нема чого шукати на керівній посаді. і справа зовсім не в тім, що хтось кудись не пускає: просто кар’єрні війни — це… війни. тут потрібен певний набір якостей, які мудра природа споконвіку давала мисливцю і воїну, і не давала матері і господарці (образно, бо звісно, ніякої природи в природі немає, гиги). так от…


найрозумніші жінки вже давно — дууууже давно, — навчилися дурити природу. рецепт простий: треба… перестати бути жінкою (справді жінкою). перестать скиглити, піти по трупах, викручуючи яйця.

і всьо у вас получіцца — будете лакать із казьонного корита разом з мужиками.


p.s.
ну, а тим, хто не готовий відмовлятися від жіночности — мої захоплення і компліменти. 

от такий коментар з того вийшов. залишу собі тут, бо до теми.