ніякі аргументи ніколи не діятимуть

трапилася під руку передмова до «інтернаціоналізм чи русифікація?» івана дзюби.
цитата. на жаль, у мовній сфері ніякі арґументи ні на кого не діяли, не діють і ніколи не діятимуть. узвичаєна практика — тут вищий закон, рутинна потреба — священна мірка. тобто, це справа емоцій, житейського інтересу, ледачкуватої зручності (коли брати на рівні особистості, а не на рівні державної політики). і лише інколи — совісті, почуття справедливості — для тих, у кого вони є. але мало хто за рутинним, освяченим звичкою нехтуванням української мови, за зручністю і вигідністю особисто для себе такої ситуації — здатен побачити довготривалий історичний злочин, глибоку травму національного організму. і ще менше таких, хто вгадує власну вину за цю історичну кривду, навіть попри особисту непричетність. більше таких, хто склав собі уявлення, що для свого комфортного самопочування у світі мислі та культури він зовсім не потребує української мови, що українська периферія цього світу його не має цікавити. хай, мовляв, українська культура спершу досягне такого і такого-от рівня... (читати все)
знову мій маятник хитнувся в сторону депресивного споглядання цієї нереальної дійсності, вивихнутого гротеску…