прийшли дві крамольних думки

зараз скажу крамолу. навіть дві — втім, вони не пов’язані між собою, просто майже одночасно спали на думку:
  • з цієї країни треба емігрувати;
  • нація читачів — це пасивна нація.
не треба розмахувати руками і закидувать помідорами — принаймні не одразу, спершу я спробую пояснити свою думку.

монополія на громадянство

всі знають, що монополія — це погано. вона призводить до всіляких негараздів — найперше до підвищення цін, погіршення якості товару і зупинки інновацій. натомість конкуренція — це добре, бо змушує постачальників знижувать ціни, покращувать якість і впроваждувати нові технології.

досить хороший приклад — комунальна сфера: не секрет, що середнього класу в україні практично нема, більша частина населення живе хіба що не за межею бідності, без можливості купувати чи навіть винаймати житло. більше того — виробництво в країні радше мертве, ніж живе, знайти задовільну в плані зарплати роботу можна хіба що у великих містах, та й то не усім. все це призводить до того, що внутрішньої міграції в країні майже нема, навіть в межах отих великих міст : люди тримаються за свої місця, як робочі, так і за помешкання.

але якщо нема міграції — не буде жодної конкуренції в комунальній сфері: люди не схильні «голосувати гаманцем» проти неефективної роботи жеків чи інших комунальних служб шляхом перелення в інші райони, де ситуація краща.

результат — практично повна розруха в комунальній галузі на протязі довгих, довжелезних 19 років «незалежності». за цей час можна було вчинити хто зна які реформи, впровадити фантастичні технології тепло- та енергозбереження, збудувати сучасні системи громадського транспорту… нічого нема.

так от, з державами — те саме: закриті кордони, мовні бар’єри, контроль міграції фактично створюють такі собі монополії на громадянство в рамках кожної держави. лише глобальна лібералізація умов еміграції, і створення реальної конкуренції між державами за людський ресурс може змінити ситуацію не локально в межах однієї країни — а у всьому світі.

звісно, з міграцією є купа проблем (локалізація ресурсів — найбільша з того, що я бачу неозброєним оком), тому практично така лібералізація навряд чи є можливою. чи є вихід?

не знаю, але маю одну ідею… яка звучить так: віртуалізація громадянства. але розвивати цю думку зараз не хочу — за іншим разом. просто повернуся до суті фрази «з країни треба емігрувати»…

якщо забути про пафос патріотизму (а чи можливий він без національного самоусвідомлення? і чи можуть малороси, в такім випадку, взагалі претендувать на патріотизм?) — то еміграція як крок до впровадження міждержавної конкуренції є не гіршим способом покращити ситуацію, аніж безспросвітне закопування свого таланту (яким би він не був), і долі власних дітей в український ґрунт.

голосуйте ногами за краще життя дітей — емігруйте.

читання — втеча від реальности

ну, тут все просто. настільки просто, що навіть не знаю, чи потрібно коментувати.свого часу нас учили гордитися тим, що радянський союз — чи не найбільш грамотна й начитана країна світу. дуже ймовірно, що так воно і було, я вірю, тому що…

якщо вести мову про художню літературу, читання — це втеча з реальності. банальний такий ескапізм. і мені здається, що жанрової диференціації тут не може бути: не лише неповнолітні читачі фентезі ховаються від некомфортної реальності, але й поціновувачі достоєвського — так само.

в цім сенсі зниження рівня читання в країні могло б порадувати… якби воно не корелювало з тотальним збільшенням часу, який нація проводить перед телевізором (ось дані по сша — українських звітів не знайшов, але певен, що ситуація розвивається аналогічно).

тому на революцію сподівань немає.