пунктуаційна глухота і німота

час від часу переглядаєш доволі цікаві за змістом, дописи в тенетах, переважно у блогах і переконуєшся що для багатьох дорослих і загалом освічених, людей фонологія мови, зв’язок логіки повідомлення, з інтонацією у вимові та граматикою на письмі залишаються величезною загадкою, на перцептивному рівні. жодні правила вивчені й забуті в школі не здатні пробити крицю отієї нечутливості до мелодики мовлення.

в результаті — підготовлені цими людьми тексти майже не містять розділових знаків, окрім кінцевих крапок, що виконують функцію радше візуального розмежування речень! тире, двокрапки, знаки наголосу чи навіть питальні? — то все сміття, їхня фукнція може бути зрозуміла людині, але не видається скільки-небудь важливою, більше того — їх використання є утруднене, майже на межі фізіологічного дискомфорту.

окрім крапок в таких текстах можна знайти хіба що коми, проте логіка їх розташування в тексті мало корелює з правилами граматики, і результат часто наводить на думку про випадковість алгоритму. за приклад подібного тексту візьміть перший абзац цього допису, проте подібних прикладів можна за 5 хвилин знайти безліч у тенетах.

…то й що? — спитаєте. а нічого, лише спостереження банального факту.

тому що я не вірю, що це можна «полікувать». правила можуть направить (тавтологія зумисна) дитину, котра ще тільки вчиться послуговуваться мовою. але перевчити дорослу людину, змусить її змінити зовсім своє сприйняття мови, насвіжо відчути її мелодику — принаймні складно, якщо взагалі можливо.

p.s. ілюстрацію запозичив у блозі an american studies.