я — це моя пам’ять…

стронґовський поділився знахідкою (див. ілюстрацію), котра нагадала про давнішні роздуми… а що таке «я»?

якщо коротко: людина без минулого — це людина без майбутнього. в особливо тяжких випадках — це узагалі не людина. ніколи не задумувалися про те, що «я» — це насправді головним чином пам’ять? не розум, логіка, навіть не набір звичок/реакцій, «я» — це найперше самоідентифікація з певним досвідом. з минулим.

в цьому сенсі автор ілюстрації дещо перегнув палицю: минуле — це не бомба, котра тебе розірве на шматки, якщо її не позбутися вчасно. це лише рюкзак, який все тяжчає і тяжчає з кожним (к)роком. і, звісно, важко кудись прийти, якщо ти щохвилини спиняєшся попорпатися в тому вантажі — але й позбуться його не можна, бо ж чи є тоді сенс узагалі кудись іти?
 
p.s. …і тут постає питання — а чи є в когось ел. текст «the wolves of memory» джорджа еффінгера (саме англійською)? читав колись давно-давно, ще в інститутські часи, паперову книжку, позичену в київській america house library, хочеться перечитать. попорпатися в рюкзаку =)