те, що треба нам — не треба їм?

| оновлене, чоловіки та жінки, культура

почитайте ось, що експромтом каже лесь подерв’янський про ґендерну рівність (традиційно вже дякую стронґовському за посилання):
цитата. з приводу того, чи підтримую я рівність жінок з чоловіками, то я в цьому й досі не розібрався. колись я думав, що жінки такі ж люди, як і ми. потім, коли я познайомився з ними ближче, я зрозумів, що це не зовсім так, вони не такі як ми. навіщо їм такі самі права, як у нас, якщо ми абсолютно різні? те, що треба нам — не треба їм, а те, що треба їм — не треба нам. очевидно, що наші життєві цілі просто полярні, ми ніколи не домовимося, мені спало на думку, що вся світова історія — це історія боротьби хлопчиків і дівчат, в якій, очевидно, дівчата перемагають із розгромним рахунком. насправді, ми живемо у світі, який належить жінкам, ми програли цю війну (читати повністю)
по-перше, оцініть сміливість жартівника — не ховається за евфемізмами та обережними формулюваннями, а одверто глузує з тих, хто тільки чека таких от фраз («колись я думав, що жінки такі ж люди, як і ми»)! проте одне твердження викликало сильний внутрішній спротив (підкреслив):

те, що треба нам — не треба їм, а те, що треба їм — не треба нам

неправда! те, що треба їм — не треба нам, це вірно… але жінкам потрібно все! може не кожній окремішньо (хоча й тут маю сумніви) — а статі як соціальній силі. фемінізму як публічно озвученій соціальній позиції вже два століття, вже очевидні суттєві зрушення й досягнення — але їм мало.

думаю, рано чи пізно світ стане жіночим. може, тоді вони спиняться, з подивом поглянуть на свої відрослі пеніси і озирнуться: йопта, куди поділися лицарі? нема з ким боротися, нема кого полюбити чи зненавидіти (втім, для цього завжди були й будуть власні «я»). якщо на той час ще лишаться десь чоловіки — їм не буде коли сумувати.

вітаю всіх зі святом весни, краси і кохання.

p.s. андрій івахненко опублікував чудову гумореску як алаверди до мого скигління («ґендерне») — читайте обов’язково!