кінотиждень сьомий

минув місяць від публікації попереднього кінотижня. за цей час я в «лінивому» режимі (рецидив кінофобії?) переглянув кілька стрічок, про п’ять з них коротенько розповім.
  • вікі, крістіна, барселона (vicky cristina barcelona, 2008, вуді ален)
  • місто темряви (dark city, 1998, алекс прояс)
  • дівчина з татуюванням дракона (män som hatar kvinnor, 2009, нільс арден оплєв)
  • версія 1.0 (one point o, 2004, джеф ренфро, мартен торсон)
  • нічого (nothing, 2003, вінченцо наталі)
п’ять дуже різних фільмів. сподіваюся, кожен знайде собі що подивитися. всі стрічки ще є на ex.ua — і варто поспішити, бо власники порталу днями оголосили про ймовірний запуск платних сервісів, що є, мабуть, результатом підвищеної уваги до нього з боку правовласників, і певним індикатором… про долю infostore пам’ятаємо? втім, зараз про кіно. мотор.

вікі, крістіна, барселона

(vicky cristina barcelona, 2008, вуді ален. imdb: 7,3/10)

цей фільм я побігом згадував ще у п’ятому кінотижні, пообіцявши позвітувати про перегляд — але мені складно розібратися у власних почуттях і написати щось… ну, принаймні визначене.

навіть такому дилетантові, як я, зрозуміло, що таке кіно — це певна планка якості: стрічку можна прийняти, мабуть, як певний взірець, канон якості в жанрі. от тільки… в якому? про це пізніше.

отже, попри розуміння того, що фільм хороший — він мене дратував від самого початку і аж до фінальних сцен. ба навіть після закінчення перегляду.

чим? тут проблемка. не можу чітко визначити і поділитися. але майже певен, що це якось пов’язано з тваринною реакцією самця на майстерно змальований, гарно завуальований у сповнену романтизму історію… еструс самичок.

от тільки не сприйміть попередній абзац за цинічний сарказм старого сексиста — я просто не зумію краще і точніше сказати.

тепер про жанр. можу помилятися (погано знаю творчіть вуді алена), але думаю, що «вікі, крістіна, барселона» — це не стільки розважальне кіно для широкої аудиторії, скільки художній твір в класичному розумінні — тобто візуально оформлені рефлексії автора… про те, кого, чому і як вибирають жінки. про те, наскільки цей процес, насправді, просотаний непереборним вибухом гормонів, позбавлений логічного сенсу, спонтанний, стримуваний але нестримний — і в цій нестримності такий прекрасний і часом такий руйнівний.

найвищої оцінки від мене не чекайте: великого задоволення я не отримав, фільм значно цікавіший буде жінкам — особливо враховуючи те, що вони навряд чи задумуватимуться над месиджами автора, а дивитимуться його як романтичну історію пристрастного кохання.

особиста оцінка: 3/5

одним рядком: драма-роздум про романтичність та заплутаність справжнього кохання.

місто темряви

(dark city, 1998, алекс прояс. imdb: 7,8/10)

про цей фільм згадував цінитель в огляді кількох фантастичних стрічок, давши йому досить високу оцінку — 7/10, а ще вищий рейтинг в каталозі imdb підігрів інтерес. на додачу до всього це кіно в жанрі сюрреалістичної фантастики, в котрому не так вже й багато є що подивитися.

отже, взявся переглянути… і був не те що розчарований — фільм непоганий, — але здивований аж надто високими оцінками. для прикладу: «місто загублених дітей», без перебільшення геніальна стрічка, на imdb отримала 7,7/10 — та ж попри які завгодно аргументи, це кіно зовсім іншого штибу порівняно до «міста темряви»…

власне про фільм. фабула цікава, з претензією на філософське питання життя, всесвіту і взагалі (цінитель все розписав, не повторюватиму). персонажі картонні — як і повинно бути в кінокоміксах, тож чого прискіпуватися? от лишень інопланетники якісь імпотентні зовсім… розчарували. ну і фінал цілком в дусі кінокоміксів.

одним словом, кіно без катарсису — але цілком придатне для разового перегляду задля розваги, або хоч би й заради картинки.

особиста оцінка: 3/5

одним рядком: візуально цікава сюрреалістична фантастика у темних тонах.

дівчина з татуюванням дракона

(män som hatar kvinnor, 2009, нільс арден оплєв. imdb: 7,7/10)

цей фільм нам рекламувала подруга, до котрої ми їздили в гості минулого літа — деякі фрагменти знімалися в упсалі. кіно мало бути цікаве вже тим, що не американське, а шведське — а варяги, як виявляється, вміють робити хороше, сильне кіно, яке чимось більше нагадує найраще з радянського кінематографа, ніж голівуд (з того, що бачив і рекомендую: «разом» та «чоловіча робота»).

«дівчину з татуюванням…» знято за популярною повістю стіга ларсона (не читав, треба) «чоловіки, котрі ненавидять жінок». не втримаюся, процитую яскравий фрагмент одного читацького відгуку на книжку:
цитата. what a talented author — not many could tie so much crazy shit into one story (читати повністю)
насправді ми з миленькою переглянули всі три частини трилогії, але ось вам перша суб’єктивна оцінка: варта перегляду лише перша, «дівчина з татуюванням…» — а дві наступних («дівчина, котра грала з вогнем» та «дівчина, що підривала повітряні замки») виродилися, як на мене, у вимушену, «серіально-сіквельну» експлуатацію тематики і персонажів на пустому місці, перегляду не варті — тож про них і не писатиму окремо.

особиста оцінка: 3/5

одним рядком: трішки схиблений на сексизмі та насиллі, явно переоцінений аудиторією детективний трилер для вечірнього перегляду без дітей.

версія 1.0

(one point o, 2004, джеф ренфро, мартен торсон. imdb: 6,0/10)

чергова стрічка з переліку, складеного за пошуком фантастики на ex.ua. фільм неоднозначний — з одного боку заряджений сильним ідейним месиджем і візуально незвичний, майже на рівні артхаусу… з іншого боку розчаровує пошматованим сюжетом (не настільки, як «затьмарення», але близько) і диким контрастом гри досить хороших і одверто поганих акторів.

якщо коротко — я був трішки розчарований, але фільм, тим не менш, можу рекомендувати до перегляду тим, хто цінує візуальну складову, і готовий не надто вимогливо вдумуватися в сюжет.

окрема подяка режисерові за «знайомство» з деборою унгер — я, нарешті, зрозумів, кого мені весь час нагадувала юлія висоцька на кращих своїх фото…

особиста оцінка: 3/5

одним рядком: похмурий сюрреалістичний триллер з елементами фантастики.

нічого

(nothing, 2003, вінченцо наталі. imdb: 6,4/10)

я не знаю, кому з моїх знайомих могло би сподобатися таке кіно… але мені — сподобалося. фільм знятий довкола сильної філософської ідеї, але оформлений не в серйозну проблемну фантастику, а в свого роду комедію на межі сюрреалізму — а може й за межею. втім, практично кожен, хто сяде дивитися комедію, виявиться розчарований.

…бо фільм знятий так, щоби глядач думав. а глядач комедії думати не хоче, від думання він починає дратуватися. це кіно я дуже рекомендую до перегляду, якщо скажімо, сподобалася «бразилія», а джіма кері у «тупому, ще тупішому» хочеться пристрелити.

особиста оцінка: 4/5

одним рядком: нестандартна фантастична комедія на межі сюрреалізму.

p.s. я починав складати цей допис ще наприкінці травня, написав половину — а тоді він більше місяця пролежав «у столі»: коли нема натхнення, то вже нема. відтоді переглянув ще кілька стрічок, з них деякі справді цікаві, про них спробую позвітувати найближчим часом.