повернувся

не можу я дописувати в блог з дому, відпустки чи відрядження — думки зайняті іншим. лише в конторі накопичується необхідна критична маса «натхнення».

попередній тиждень пролежав удома з підвищеною температурою, сьогодні повернувся до роботи. тут нічого не змінилося — роботи не менше, кава не смачніша… і від попереднього допису пройшло більше двох тижнів.

тимофійко добре відучився в першому класі, має нарешті канікули — шкільні, музичні, футбольні. на знак завершення першого навчального року отримав у подарунок піеспішку (psp), котрою марив останні місяці. навіть класичне «у всіх в школі є!» звучало. і що? забавки вистачило на два тижні, тепер майже забута.

я теж потримав у руках ту піеспішку… — не міг гаджетоман зі стажем не поцікавитися, правда ж? екран не тактильний, керування геймпадом, і такий набір забавок, що мене майже одразу починають біси брати — відкладаю подалі. і ці люди забороняють дітям гратися на комп’ютері, в порівняно складні стратегії чи навіть fps’и?

я вважаю, що будь-які ігрові приставки — це зло, не краще за телевізор. якби моя воля, вдома були б самі лише комп’ютери. зрештою повернулися до minecraft’а =) треба-таки придбати, мабуть.

мільчуня виросла і вже розмовляє осмисленими фразами. найсмішніше слово у її словнику — попотя (компот), тож воно й слугує зараз їй новим прізвиськом =) окрім того в арсеналі з’явилися не нада (не треба), не дам, дьодьома (ходімо), чітке тіма (замість мімі), кіт апой (кіт леопольд), нє папаті (не  [хочу] купатися) і багато інших фраз.

…навчилася проситися на горщик, і в нас тепер немає потреби купувати памперси (нарешті!) — хоча, звісно, успішність процесу ще не стовідсоткова =)

тим часом я винайшов собі простий спосіб боротися з депресивним розчаруванням результатами власних фотопотуг: виявляється, буває достатньо просто переглянути чужі фотозвіти з мандрівок. навіть відзняті більш потужними камерами, ніж мій скромний olympus e-400 з комплектним об’єктивом. тож вирішив, що я ще нівроку собі фотограф.

та й узагалі, час вже перерости це дитяче прагнення якогось міфічного ідеалу, — просто фотографувати на своє задоволення. і обов’язково друкувати хоча б деякі знимки час від часу.