чим храм відрізняється від туалету?

публікація про святкування курбан-байраму на морозі в москві (а ось тут менш цікаво, але українською) навела на думку…

частенько віруючі вважають, що держава має надавати підтримку релігійним громадам, опікуватися впорядкуванням чи утримванням храмів тощо.

а чого це раптом?

часи, коли держава використовувала релігію як інструмент влади, минули — принаймні для цивілізованої частини світу, і особисто мене дуже порадували шведи, відмовившись утримувати церкви. взагалі, скандинави  — найменш релігійні у світі. молодці.

держава повинна законодавчо забезпечити певну (не повну) свободу віросповідання — лише в рамках, що гарантують права і безпеку усіх громадян. і все! хочете собі храмів — будуйте, дотримуючись законодавства, за власний кошт.

власне, так переважно й було завжди. але громадськість, а надто в сучасних урбанізованих суспільствах — не найбільш ефективний менеджер будь-яких проектів, м’яко кажучи. тому чудово було би… комерціалізувати цю галузь!

це ідея для девелоперів!

глядіть, який ринок: 80 тисяч мусульман терплять мороз і кажуть, що потрібно більше мечетей.  то нехай девелоперські контори орендують майданчики, отримують необхідні дозволи, будують храми — і беруть плату за вхід! на річний абонемен — знижка!

в чім проблема? платні туалети — нормально? платні театри, музеї, кінотеатри, нічні клуби — нормально? продаж офісів у бізнес-центрах — нормально? то чим храм відрізняється від туалету?