плюс 5 гб на dropbox’і в подарунок

«про данные на жестком диске можете забыть…»
сервісний центр

два місяці тому придбав жорсткий диск transcend storejet миленькій на подарунок. симпатична штучка… прожила з місяць, дозволивши записати на себе кілька десятків гігабайт інформації (в тому числі дещо без резервних копій), — і тихо «здохла».

без попереджень і без можливості щось діагностувати: диск просто перестав хоч як-небудь реагувати на підключення до пк. прокро й те, що ніхто не випробовував надійність патентованої антишокової системи військового класу — користувалися акуратно.

здаючи в сервіс, не встиг навіть затнутися про відновлення інформації, — дівчина на прийомі випередила мене, безапеляційно попередивши: «про дані на жорсткому диску можете забути». я не в претензії, бо знайомий з тим, як сьогодні ремонтують електроніку — це (найчастіше) конвейєрна заміна компонентів та поновлення прошивки, інакше ніхто би не впорався з потоком техніки в ремонті.

але все це вчергове змушує задуматися: що робити з цифровою інформацією, котру хочеться все-таки зберегти надовго? особисто для мене оптичні диски як варіант відпали давно. тепер — зовнішні hdd.

для когось варіантом був би той таки домашній файловий сервер з обов’язковим резервуванням даних. але ж не для всіх? справа навіть не в ціні (від $300 з дисками); але навіть найпростіші з них треба так чи інакше адмініструвати.

для більшості ж найраще (найпростіше) було би користуватися хмарковими сервісами на кшалт тих, що надає зараз google: пошта й контакти на gmail, фото на picasa, відео на youtube, музика на google music, документи на google docs’ах… і для решти — той загадковий google drive, про який так довго вже пліткують.

щоправда, і тут є дилема: безкоштовні сервіси не дають гарантій, а платні… коштують грошей. більше того — завжди залишатиметься хробачок сумніву. ну, як з літаками й автівками: (майже) всі бояться літати, і (майже) всі спокійно їздять. хоча статистика свідчить, що ймовірність загинути в автівці вища. чому? тому що в літаку немає ілюзії контролю над ситуацією. так і тут: google компанія надійна, але жадібна, — а користувач потребує принаймні ілюзії контролю.

в цьому плані мене незмінно радує dropbox. так, мав проблеми з безпекою. так, безкоштовно надає надто мало місця… але! якщо на сервери, де зберігаються дані користувачів, упаде з неба ядерна бомба, — в мене ще залишиться принаймні дві копії всього, що я там зберігаю, на ноутбуці та домашньому пк. і, в принципі, dropbox дає майже все, що мені потрібно від хмари сьогодні. хочеться місця побільше, — але не за $99 на рік за 50 гб!

звісно, початкові 2 гб можна збільшити до 8 гб, скориставшись реферальною системою: запрошуєш товариша на dropboх, він реєструється за цим запрошенням, встановлює клієнтську програму — і обом додають по 250 мб 500 мб.

проте практика показує, що друзі або вже користуються dropbox’ом, — або не дуже то й розуміють, навіщо воно їм треба і який їм з того зиск, адже файли можна переносити на флешках? добре, що хоч про дискети переважно забули.

і тут dropbox неочікувано влаштував «атракціон небаченої щедрості». нова версія клієнта має функцію (напів)автоматичного імпортування світлин і відео з флешок, — і за кожні 500 мб імпортованих таким чином даних dropbox додає ті ж таки 500 мб онлайнового сховища, в границях 4,5 гб. плюс 500 мб за перше використання цієї функції. тобто разом — 5 гб практично в подарунок.

детальніше про те, як скористатися цією можливістю — читайте українською на enetri, або ж англійською в повідомленні розробників на форумі dropbox.

p.s. …а від transcend’а я таки не чекав такої, гхм, засади.