щоденник емігранта: переліт

ніч за вікном, 02:50 на годиннику. проте в києві вже майже десята ранку, і мій спантеличений семигодинною різницею в часі організм почувається живчиком, а мозок вимагає якогось заняття. брати і друзі радять дотримуватися локального розпорядку, аби швидше адаптуватися, тож я тамував позіхання від обіду і вистояв на ногах до дев'ятої вечора. проспав п'ять годин, прокинувся, і годі знову заснути — а тепер лежати в темряві з відкритими очима видається мені марнуванням часу.

тож зроблю те, на що забракло часу вчора, а тим більше позавчора — розпочну такий собі «щоденник в щоденнику» суто про свій досвід адаптації в канаді. по назву далеко не ходитиму: нехай буде «щоденник емігранта»*.

такого чтива в тенетах багато, можна греблю гатити, — проте як пошукати українською, то вже й майже не матимеш, що почитати. маю прохання до тих, хто читатиме: питайте в коментарях про те, що вас цікавить, — це допоможе мені зробити з цих нотаток щось трохи корисніше, ніж просто записи і фотоальбом собі на згадку.

переліт

ми з миленькою вважаємо, що нам дуже пощастило з квитками: ми летіли британськими авіалініями (а отже з великим комфортом) чи не найкоротшим і найшвидшим маршрутом з києва до монреаля лише з однією пересадкою в лондоні, та ще й за відносно невеликі гроші.
вартість квитків на всю нашу родину (три дорослих, два дитячих) склала приблизно 74 тисячі гривень, трохи більше як 630 доларів сша за один квиток.

відлітали ми 15 вересня, о 14:25. в аеропорту були досить рано, приблизно об 11:30, але маючи дев'ять великих баулів, ровер і троє діток, ми мали чим себе зайняти, і ще мали півгодини на другий сніданок перед посадкою. добре пригадую, що навіть в аеропорту я не мав відчуття, що відлітаю остаточно з україни, ну от наче ми просто зібралися у відпустку.

перший переліт ми відбули досить легко: лише три години, зі смачним обідом від british airways. старший син весь політ читав, таке в нас нечасто трапляється. доця відразу знайшла собі подружку-однолітка і всю дорогу вони одне одного розважали — згодом виявилося, що її родина так само емігрує до квебека! найменший захоплено розглядав «маєнькі будиноцки» в ілюмінатор, аж поки ми не піднялися понад хмарами, а пообідавши, солоденько заснув і спав решту шляху.

пересадка в аеропорту хітроу виявилася дуже комфортна: в одному терміналі, тож не довелося довго мчати кудись поїздом (але 30 секунд таки покаталися), і часу було досить, аби перейти від одного гейту до іншого і випити кави в старбаксі, але й не так багато, щоби знудитися.

вісім годин другого перельоту минули швидше, ніж я сподівався, не в останню чергу завдяки мультимедійним системам в спинках крісел великого boeing'а. ми всі вперше летіли таким великим літаком, тож нам все було цікаво, а особливо можливість дивитися мультфільми, грати в ігри (матч в мережевий тетріс? запросто! ще би зрозуміти, за що там нараховують очки…), слухати музику чи аудіокнижки, або ж увімкнути собі інтерактивний віртуальний глобус зі схемою польоту та маршрутною інформацією. погодували нас так само смачно, хоч і лише один раз (чомусь я чекав, що на 8-годинних рейсах годують двічі). і хоч наш наймолодший пасажир трохи розкапризувався наприкінці польоту, але загалом переліт видався мені відносно легким.

мене попрохали в коментарях розповісти про меню британських авіаліній, тож ось дві світлини на класичну для мандрівників тему і меню.

переліт з києва до лондона:
  • дуже смачні охолоджені канапки (2 шт.) на вибір: з курятиною/свининою або вегетаріанська з сиром, обидва варіанти з помірно гострим соусом;
  • невеличка чашечка солодкого пудинга;
  • пакет крекерів (2 пластинки);
  • шоколадна цукерка (не пробував);
  • кава чи чай.
переліт з лондона до монреаля:
  • основна гаряча страва на вибір: куряче рагу з рисом або вегетаріанська лазанья;
  • салат з капусти;
  • булочка з пшеничного борошна і масло;
  • чашечка шоколадного пудинга;
  • стаканчик мінеральної води;
  • кава чи чай;
  • також пропонували вино в малесеньких пляшечках (не поглянув, яке са́ме).

лендінг

одна з ключових процедур іміграції відбувається просто в аеропорту одразу по прильоті (хоча можливі варіанти), після паспортного контролю: потрібно зареєструвати свої іміграційні папери (дозволи на постійне проживання, паспорт) в спеціальній зоні. сама процедура впорядкована і нескладна та займає кільканадцять хвилин, але якщо врахувати очікування в черзі (нам пощастило, ми майже не чекали) та паузу між двома етапами процедури (спершу реєстрація паперів, потім невелика інформаційна сесія та попередній запис на оформлення медичної страховки).

на цьому етапі вже стають в пригоді знання французької чи англійської: «офіцери» іміграційної служби в монреалі розмовляють обома мовами. я чомусь спілкувався тут англійською, тепер навіть трохи прикро.

після цього пішли шукати свій багаж, і знайшли дев'ять самотніх баулів на нерухомому конвейєрі — вони нас там чекали добру годину, мабуть. а ровер довелося пошукати: він їхав як негабаритний вантаж, тож ще в борисполі довелося його здавати до окремого «віконця», а у монреалі — шукати аналогічний пункт видачі аж в куточку багажної зали. нам знадобилися три візки для багажа.

в києві ми їхали до аеропорту бусиком, а проводжаючі — ще однією легковою автівкою. в монреалі нас зустрічали друзі трьома автомобілями, бо ми непокоїлися, щоби всі ті чималі баули кудись помістилися, і ще залишилося місце для п'ятьох пасажирів… але виявилося, що двох універсалів більш як вистачило!

врешті-решт ми дісталися помешкання друзів у лонгьої — в монреалі була вже майже одинадцята година вечора, а в києві шоста ранку. попри це, дорослі ще годину розмовляли, повкладавши дітей спати: ми не бачилися з друзями три роки.

далі буде щоденник емігранта: перший день:
  • десинхроноз на 7 часових поясів;
  • номери соціального страхування;
  • перші враження від помешкань
  • відкриття рахунку в банку
  • канадський мобільний номер
_____
* невелика ремарка від внутрішнього зануди: точніше було би «щоденник імігранта», бо мій процес еміграції, на мою думку, розпочався навіть не 30 вересня 2011 року, коли я відіслав документи до міністерства іміграції канади, а ще майже на рік раніше, коли ми з миленькою взялися вивчати французьку мову, а розповідатиму я про життя після переїзду, а не переповідатиму все від початку… але позаяк слово «іміграція» в українській мові майже не вживається поза своїм вузьким значенням, і для читачів з україни я так чи інак буду «емігрант»», а не «імігрант», — тож нехай буде так.