наш ворог — не путін…

| політика, україна, негатив, українська мова

читав-читав наче хорошу, наче про-українську статтю, а тоді таке:
цитата | «Что сейчас можно сделать, как примириться с Востоком? В идеале – это двуязычие на официальном уровне. русский в украине – самое сильное оружие против путина, и если бы завтра чудом в донбассе поняли, что они могут получить счет в кафе, договор в банке, рецепт в больнице на русском языке и ничто этому не угрожает, это бы изменило многое. я понимаю, что украинский должен быть государственным, что нужно переломить русификацию, но если бы такая страна была, п…ц был бы путину!» (режиссер андрей некрасов: украина представляет «опасность» для российской идентичности)
яким би хорошим не здавався рюсські, які б ліберальні та демократичні погляди не пропагував — на цім питанні «втарова гасударственнава» чи якогось особивого статусу регіональної мови всі зрізаються.

всі.

російська державна в україні — це смерть україни. так, залишиться якесь державне утворення з умовною назвою «україна», але це буде не та держава, не та країна і не та нація. вже сьогодні білінгвізм є загроза державному суверенітету україни.

в культуному та суспільно-політичному сенсі це така ж руйнівна поступка, як зараз віддати крим і схід україни кацапенрейху «раді міра» на вимогу замаскованої вати «хватіт вайни, ми хатім міра!»

наш ворог — не путін. він — лише реалізація підсвідомого суспільного замовлення в тому національному бульйоні, яким наповнені кордони кацапенрейху. ворог — вся ця агресивна, фашистська нація, разом з її агресивною, як бур’ян, мовою і квазікультурою.

хочете просрати все? мир дорожчий за існування нації? всю українську культурну спадщину — в топку, як щось неважливе у сучасному консюмеризованому суспільстві? тоді впєрьод, дайож фтарой гасударствєнний, плять!

p.s. і ще щодо статейки. скидається мені на новий, розумний підхід до підрубування національної суверенності в підготовку до якоїсь наступної спроби в перспективі двох-трьох поколінь.