облаштування консолі linux: byobu, lf, micro

| щоденник, linux, комп'ютери, програми, підказки

встановив manjaro на робочому комп’ютері. оскільки windows для роботи таки може знадобитися, зробив так: linux встановлено насвіжо на новому ssd, а windows залишився на своєму ssd, який підключено (passthrough) до віртуальної машини virtualbox.

перевага: не потрібно перезавантажуватися, щоби мати доступ до вже налаштованого профіля windows в домені. недоліків поки що не побачив, окрім дещо «лінивої» роботи windows попри власний ssd та виділені 4 ядра і 8 гб оперативної пам’яті для віртуальної машини.

отже, manjaro. найперше, хочеться добре налаштовану консоль, і для цього мені потрібно:

  • byobu;
  • lf;
  • micro.

byobu

виявилося, що ця обгортка для screen/tmux дуже зручна; без неї можна обійтися, але навіщо? встановлюється однією командою, практично не потребує налаштувань, розуміє клавіатурні скорочення screen та tmux, «краде» лише один рядок для статусу — і загалом gets out of your way, дозволяючи працювати з кількома сесіями в одному вікні.

> sudo pacman -S byobu

lf

lf ― консольний файловий менеджер, подібний до ranger‘а (колонки міллера), але, нмсд, значно швидший, зручніший і простіший у реальному використанні:

  • один бінарник = не потребує встановлення/налаштування;
  • компільований = швидкий і не потребує python’а;
  • мінімум клавітурних скорочень і перевага звичним командам linux;
  • сервер/клієнт, копії lf замість перемикання вікон в одній програмі = копіювання/переміщення файлів між різними консолями тощо;
  • конфігурація скриптами sh/bash замість скриптів python = простота.

коротше кажучи, lf проти ranger’а — як… micro проти vim/emacs. я покористувався спершу ranger, але коли спробував lf — вже не було сенсу повертатися.

оскільки це один виконуваний файл, можна просто завантажити і запускати, але я встановлюю з aur:

> pamac install lf

єдине додаткове налаштування, яке я додаю — це синонім (alias) для скрипта lfcd.sh, котрий зберігає поточну теку під час виходу з lf (додати до .bashrc):

> source /usr/share/lf/lfcd.sh
> alias lf=lfcd

як користуватися lf, добре видно з анімованих підказок на сайті проекту.

зображення

micro

micro — текстовий редактор, який намагається продовжити жарт про pico < nano: простий, зручний, зі звичними клавіатурними скороченнями (ctrl+c, ctrl+v працюють, як і проста навігація текстом) і без решти зайвих премудрощів.

як і lf, можна завантажити один бінарний файл, але краще з aur:

> pamac install micro

на відміну від nano, не має екранного меню — налаштування та додаткові фукнції доступні через ctrl+e; наприклад, варто зразу ввімкнути м’які переноси рядків:

[ctrl+e] > set softwrap true

…і почитати підказки: ctrl+g відкриває/закриває підручник; або ж можна відкрити командою:

[ctrl+e] > help

щодо переносів рядків: прикро, але micro не підтримує нормальної навігації в режимі «м’якого» переносу довгих рядків. це одна з причин, чому я продовжую шукати якусь зручну заміну для nano.

зображення